і гармат! — гукнув офіцер. — А ну, попе, веди до льоху.
Лють жовнірів не мала границь, коли побачили, що льох порожний. Корченко хотів було кинутись з нагаем на попа, але офіцер сказав:
— Коли тут були гармата, то ми вже знайдемо на замку спосіб, отворити рот попови. Ану, за мною!
Ціла гурма, що досі перешукувала цілу домівку та хапала що тілько попало під руки, посунула до замку.
— Тихо! — наказував офіцер. — Коли б так селяне дізналися, що ми взяли їх попа, то були б не переливки!
Але хоч о. Трахтемира печено вогнем, заливано окропом та грожено всадити на паль — окрім тихої молитви, не вийшло з його уст ні одно словечко. Командант, щоби вирвати таємницю від твердого попа, не здержався перед загрозою висверлити очі… Скатованого, сліпого, залитого кровю мученика кинено в підземний льох. О. Трахтемир і річка Гнилопять берегли дальше гармат Кривоноса.
Пан Лев стисло виконав наказ пана воєводи. Триста Семенів і сімсот драґонів помчало до Білополя на розїзд. Але полк спізнився. Наталя в час повідомила Кривоносенка. Полк попав у засідку і тільки горстка недобитків спаслася до Бердичева.
— Пане отамане, — сказала Наталя до сина грізного Кривоноса, — я поведу негайно один курінь кальницького полку до Махнівки. Досвіта палісад місточка буде в наших
