руках, бо можна перейти річку Гнилопять у брід, а відтам через наш сад. У досвіта можна би спробувати захопити замок. За той час підступайте від сторони Рушна.
З подивом глядів молодий ватажок на прегарну дівчину, перебрану за козачка, що так певно держалася на кони.
— Ах, коби я так ляхом був, — підморгнув одним оком. — Візьмемо Махнівку до приходу батька. Припечені драґони виспівали, що на замку всього чотири тисячі залоги…
— Не забувайте, пане отамане, що там зібралося тепер багацько дооколичної шляхти. Усього війська треба числити на сім — вісім тисяч.
— Трохи на нас забагато, бо чернь хоч і люта на панів, але погано узброєна і скоро розбігається. Коли не захопимо замку в ранньому сні, так прийдеться ждати на батька. В мене й гармати не має..
— Пять гаківниць для вас заховані в льоху батька..
— А порох і кулі?
— Бочок з двадцять цього добра.
— Візьмемо замок, хоч би й приступом. А тепер бери кальницький курінь і поспішай у Махнівку.
Кількох драґонів по розгромі підїзду прорвалося одначе й назад до замку. Вони вдарили на трівогу. Говорили зі страху про величезні потуги, про татар і Хмельницького. Але командант Лев знав, що в страха великі очі. Ані татар, ані Хмельницького не могло бути. Це міг бути хиба якийсь загін і то не надто великий. Все таки вдарено з гармат,