ни густо позначені здужали перебитися до замку. Невеликий гурток перебився і подався у дорогу на Винницю. Там стрінули ці недобитки свого пана воєводу та сповістили про важке положення замку.
Кривоносенко знов даремно штурмував замок. Дводенні завзяті бої густим трупом покрили вали і рови замку. Залога мала теж важкі втрати. Ціле місточко було спліндроване. Не остало ні одної шляхецької і жидівської ноги. В ночі з пятниці на суботу добули козаки монастир Кармелітів, які досі хоробро оборонялися. Чернь скоїла різню. Ксьондзів і черців мучила без милосердя, доптала під ногами святощі. Народня пімста досягла і мерців: озвірені повстанці порозбивали склепи, викинули трупи і порозкидали кістки.
За той час пан Тишкевич стрінув за Винницею Ярему Вишневенького, що значив свою дорогу з Лубень на Любеч, через Полісся, Житомір, Погребища, Немирів шибеницями та палями. Ярема залюбки приглядався, як конають повстанці серед мук, яких не вигадали би і поганці. Він тішився і кричав:
— Мучте їх так, щоб вони почували, що вмирають! Лють Яреми не спинилася навіть перед послами, яких післав до нього Хмельницький задля переговорів. І їх посадив на паль за селом Війтовим. Але з усього свого війська, з восьми тисяч остало в нього тільки три. Воєвода Тишкевич привів зате чотири тисячі і пристали до Яреми всі стрічні загони шляхти, що тікали в Польщу. Тишшкевич став благати Ярему ратувати Махнівку:
