— Чернь знущається над святинею, замок ледве держиться, паркани непевні, може бути, що вже його і взяли!
Війська Вишневецького, що стояли вже із тиждень на супочинку, рушили жваво. Ярема був певний, що своїми девятьма тисячами розпорошить Кривоносенка.
Одначе Наталя не дармувала: підземні льохи під церквою лучилися з замком. По галасі догадалася в одному місці, що над ним мусять бути замкові ворота. Кривоносенко, що з подивом глядів на Наталю та її невсипучість, казав прикотити кілька бочок пороху і приступ у суботу в ранці попередив висадженням воріт. Одночасно козаки розметали деревляне укріплення. Боронився тепер тільки сам замок з розпучливою відвагою. Навіть важко ранені билися до останка, знаючи, що їм не буде пощади.
Наталя не спочивала. З сотнею, яку приділив їй Кривоносенко виїхала опівночи з Махнівки на розвід. Сяєво місяця у повні освічувало краєвид. Позаду пожежа червоною луною значила крівавий похід війни. Час від часу долітав гук гармат. Це боронився замок. Коли воєвода Тишкевич не поспішить з допомогою замок завтра впаде. Коні легко пофоркуючи ступали звільна дорогою. Так минули Велівку і приблизилися до Самгородка. Треба було пильно вважати, щоб не попасти на який більший відділ гусарів або драґонів воєводи. Рівночасно треба було оглядатися за Кривоносом, щоб поспішив із допомогою і гарматами. Наталя з десятьома козаками обережно посунула вперед. Не вспіли коні