заховатися поміж першими хатами Самгородка, коли з усіх усюдів грянули вистріли і гукнули хижі голоси:
— Бий! забий! Живцем у полон!
Це якийсь польський відділ напав на підїзд. Вистріли не багато пошкодили козакам, бо вже заховалися у тінь, але тепер валили з усіх вуличок драґони та кололи списами або рубали важкими шаблями. Один за другим падали козаки в обороні Наталі, що з пістолею у лівій, а шаблею у правій руці кидалася у бій, як львиця.
— Брати язика! Брати язика! гукав якийсь дужий голос. Коло Наталі не стало ні одного козака. її коня притиснули до якихсь воріт. Наталя бачила, як простягнулися до неї десятки рук. Дикі очі світилися, як у вовків, зуби вишкірялися. Враз зза воріт гукнули вистріли. Передні драґони смішно захиталися на конях, у цю ж мить ворота відчинилися і Наталя враз із конем опинилася на дворищі. Якісь дужі рука підхопили її і до її свідомости дійшов ласкавий голос:
— Ну, ми покищо безпечні. Як бачу, прийшов саме в пору!
Наталя втратила тямку. Не чула й не бачила, як ворота знов зачинено, як драґони збішені смертю поручника, добивалися до воріт; як ворота тріщали під ударами кінських клубів, як у останню хвилину із хижим галасом налетіла на драґонів сотня Наталі і знесла їх у млі ока, мстячи побитих лицарів.
Наталя мабуть тільки на коротку хвилину втратила свідомість, бо коли прийшла