до себе, лежала все ще на руках Запорожця, який вливав до її уст міцної горілки:
— Ну, ось і все гаразд. Підїзд стерто. Десятьох у полон узято. Підуть до батька Кривоноса по нагороду. Ач, як мою голубоньку налякали, додав, коли помітив що личко Наталі облилося густим румянцем сорому. Деж таки! Зімліла з вичерпаня і страху, як якась дівчина!
— Схопилася на рівні ноги і підступила до Запрожця:
— Спасибі вам, ви мені життя, а може й більше чим від смерти спасли!
— Та годі дякувати, вчера ви мені, сьогодня я вам.
Наталя пізнала запорожця, якого остерегла перед Корченком.
— Де полковник Кривонос?
— Пан полковник спинився у Немирові. Його кіннота поспішав тепер через Липовець і Андрусово, щоб получитися із прочими полками в Погребищах. Досі вже певно вирушив на Махнівку, хоч і не зі всіма потугами.
— А що це за відділ, із яким ми стрінулися?
— Випитує їх огнем татарин. Але я добре знаю цих жовнірів. Це гусарія Яреми Вишневецького. Поручник, якого зсадила з сідла моя куля, заклятий ворог народа, колись православний, тепер найлютійший яничар, який у Немирові васверлював очі батюшкам, це пан Володийовський, якого аж тут стрінула куля.
До Наталі приступив козак, який випитував гусарів.
