Мертва тишина запанувала в салі. Корченко впав на коліна і заслонив обличчя руками. Він цього найменше надіявся. Страшний Кривоніс від єзуїтів навчився завдавати люті муки. Для зрадника мало було одної смерти. Козаки стискали пястуки, але Кривоніс гукнув:
— Дав я козацьке слово, то й дотримаю. Пустіть собаку, хай де инде гилі шукає! — З огидою розступалися козаки перед блідим, як труп, несамовитим Корченком.
Кривоносенко розповів батькови про геройські вчинки Наталі.
— Не знаю, як тебе нагородити за це — сказав Кривоніс, — не золотом платиться за любов вітчини.
— Дозволь, батьку, з Наталею під вінець стати, — сказав несміло Кривоносенко і почервонів, як дівчина.
— Ага, ось воно як, а чи питав ти, чи схоче тебе ця люба дівчина?
— Не питав, але сподіюся…
— Кінчіть війну і вертайте побідником, а не будуть даремні ваші сподівання, — прошепотіла Наталка, цілуючи руки свого батька, що широким хрестом благословив молодят і лицарів за свободу.
Полонична, 20. 7. 1922.
| На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Франко П. Махнівська попівна (1928).pdf/31}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
