За часів гетьмана Мазепи панував на Україні лад та порядок: народ працював спокійно а колишні лицарі Січові братчики, які забажали остати на Слобідщині мусіли поховати шаблі а взятися за чепіги. Куди тільки сягала залізна рука гетьмана, ніде не проявлялося своєвільство та самоволя. А навіть ті паливоди, що приходили на Україну з Низу чи то на зимівлю, чи то купувати борошна, пороху та олова для Запорожської Січи — чи то й так таки погуляти та серце юнацьке потішити і добич нелічену в веселому гурті пропити — тай ті коли в межі України вступали — залишали свої витівки на Дніпрі понище Черкас то Кодака. Бо в гетьмана не переливки, не важко й буйної голови збутися! І слухали городові козаки свого гетьмана у всім, але коли вернув отаман Яків Лизогуб із походу на Азів і його козаки розбрелися по Україні, збуваючи на гульню багату добичу — мали судді чимало клопоту з гульвісами! Неодного треба було до гармати прикувати, декому диби наложити або й так у холодній замкнути, щоб буйне своєвільство вкоротити.
А чого вже не доказував у тихому го̀роді Трахтемирові над Дніпром славний козак Забіяка! Прямо під город заїхав добрий козак на турецькому сандалі і шануючи предківські звичаї, поніс панові Тукало, військово-
