Алі з пятьома яничарами на мене одного кинувся? Або пан, або пропав і це моє щастя, що я вітрильною жердкою їх у море скинув а не вони мене…
— Щастя, щастям, а ти подумай, що з ними зробити.
Але козак не знав на це ніякої ради.
— Доволі вже мені з ними забавлятися. Надоїли врагові туркені. І що мені з ними робити? Коли окупу не дістану, то в мішок зашию, як це вони люблять, тай у воду.
— Ну, чи це вони дуже люблять, не знаю, — нахмурився суддя. — Я от що тобі пораджу. Одвези їх у манастир, чи не перейдуть вони на нашу віру.
— Та вже мені з ними не швиндятися, хоч у манастир, хоч у воду.
— Ну, так уже я їх краще заберу зі собою, — сказав суддя. — Усе одно треба шпиталь у монастирі відвідати, от і відвезу бранок. А тобі ось що скажу: перебирайся з товариством у Круту Балку, до мого хутора, там тобі світлиці і кімнати. А відтам виходь своє добро продавати. А щоб бешкетів, ні, ні!
— Та вже, от хиба перед виїздом щось вшкваримо, що й чортам в носі завертить, — пробубонів собі під носом Забіяка, — Не посоромляти ж мені товариства, що так без ніякого бешкету в городі ночував.
— Оце й не гаразд, батьку, що ти наших красавиць та в монастир одправив, докоряли отаманові його товариші.
— Хиба вам ще не надоїли оті ляльки? — обурився отаман, — що цілими днями витялаються та витягаються. Ні, братця, хай