із ним балакав. Суддя вивів його аж на вулицю, обняв, поцілував тричі, тай промовив:
— Хай же тобі у доброму сам Бог помагає!
Вельми здивувалися Запорожці, коли отаман сказав їм, що закупив хутір враз із землями.
Козаки почали випродувати добичу. Дещо купили міщани, але головно, купували купці, що, перепродували товари у далекі краї. Пороху і олова Закупили таки в військовім магазині. Двох Запорожців рішило остатися з отаманом, прочі мали повезти закуплене добро на Січ. Се було звичайне явище, що оден, або другий братчик кидав воєнне ремесло, та брався до плуга, а проте січовики вельми докоряли свому отаманові, що через оабу покидав товариство.
— Ах, батьку отамане, забаглося тобі гречаних галушок, набридла мабуть січова саламаха!
— Що й говорить, коли синьоока моргне, то в нашого отамана жижки трясуться. Не даром штахети наче вмурувало.
— Ані навіть три наші турецькі чортенята не подужали синьоокого ангела.
Але й найгострійші притики не зворушували отамана. Його чорні мов ніч очи, наче безупинно бачили перед собою городець, залитий ярким сонцем, легенькі штахети на яких положив свою руку і цю хистку дівчину з синіми, мов волошки очима, що із легенькою посмішкою глядить на грізного отамана… А ось легесенько наче струя, кров напливає