до світу оставало зо дві години. Саме пора братися до діла.
— Ти Рябошапко остаєш тут з кіньми тай підводь їх помаленьку нога за ногою до містечка, щоб ми з панною біля майдану саме на вас попали. А тепер нумо братці по куницю.
Запорожці весело рушили, Заки ще до міста кепкували та баришкували весело. Ніхто б і не подумав, що це вони може свої буйні голови в поганому ділі положать. Хату старого полковника окружили здалека. Шмигусь призвав тихесеньким посвистом собаку і розчерепив їй голову, заки ще вспіла дзявкнути. Отаман зайшов від саду, куди виходили вікна спальні. Він і ще двох мали ввійти вікнами, ухопити Наталку, вибігти в сад і помчати на майдан до коний. За ними мали поспішати прочі козаки, щоб стримувати, як би що було, погоню.
Вікна у парну літню ніч були відчинені, тільки отаман із козаками не попали в кімнату баб, тільки до старого полковника з його двома синами. Мабуть старий бувалець дожидав чогось подібного та перемінив кімнати, бой світла враз розблисли, начеб каганці були макітрами понакривані і козаки станули проти трьох зоружених у шаблі та пістолі противників.
— Так ось який з тебе лицар, гукнув старий полковник, — чи бач у чужу хату через вікно пробирається. Ну, здавайся, звяжемо вас гарненько а завтра й до судді поведемо, закінчив добротливо полковник.
Але отаман не квапився. Його бистре