вухо, вчуло в сусідній кімнаті, приглушені жіночі голоси і тихий сміх. Попід двері можна було бачити, що й там засвітили. Сказав тільки:
— Тримайте їх! — і сам наче вовк кинувся прожогом попри старого у двері. Штовхнути полковника в груди та зацідити панича в висок було тільки дрібничкою. Оба покотилися на третього. Грянули вистріли, хата наповнилася димом. Запорожці миттю погасили світла та пішли в рукопашну з трьома розбісованими противниками. В сусідній кімнаті роздалися крики, дзенькнуло вікно, важкі кроки роздалися з саду, голосний жіночий крик:
— Ратуйте ратуйте! потім затихло все. Запорожці в кімнаті миттю зрозуміли, що панна готова, гукнули, стрельнули з пістоль і зникли через вікна як два коти. Всі з цілої сили бігли до коний. Запорожці оглядалися пильно на хату полковника, але помимо метушні, криків та плачу — погоні за ними не було. Мабуть старий полковник не надіявся аж на таку бравуру харцизів, а може їм усім трьом добре таки намяли ребра так, що вже не могли й бігти.
Наталка, що з початку кидалася та кричала бігла тепер спокійно. Отаман, коли бігли через місточко затуляв їй рукою рота, але так бігти було незручно і він тихенько запитав Наталю:
— Скажи дівчино, не меш кричати, коли тебе пущу? і відхилив обережно руку.
— Ні, прошепотіла панна. Отаман довірив її слову і вони побігли одно попри дру-
