ге. Всеж таки отаман тримав її за руку. Коли вибігли на дорогу відразу побачили перед собою коні. Отаман посадив Наталку перед собою на коня і рушив чвалом: тепер треба було поспішати, щоб випередити погоню а друге, мати час повінчатися. Поїхали знов степом. Високі трави шуміли в ранішнім вітерці мов крила журавлів, що схапуються до лету. Легіт із сходу сонця холодив розпалені лиця і отаман троха по троха, успокоювався. Зорі починали бліднути і обрій ледви помітно здіймався над темною землею. Отаман тільки тепер помітив, що досі ще не поспитав дівчини, чи годиться бути йому дружиною. Вправді вихапування дівчат було в звичаю, але ж се був тільки звичай, коли вже давно були по слові або коли батьки не погоджувалися. Отаман так відважний у боях, супроти синьоокої дівчиви, яку тримав обережно в руках та пригортав до своїх грудий був несміливий як дитна. А прецінь ніщо не спиняло його, свавільного отамана, ужити й простого насилля, колиб дівчина не погоджувалася добровільно. Але ні, се не Туркиня… І гордий отаман тільки перед хутором спромігся запитати тихенько до вушка дівчини:
— Скажи. Наталко, чи згодишся бути мені дружиною?
— Ні, козаче, я заручена, твердо сказала Наталка.
Огники заскакали перед очима отамана. Думав, що вже самим захватом зломив опір дівчини. Тепер мусів бути приготований на тяжкий опір, що хто зна чи не заставить йо-