вання. Нам не давали спокою для молитви, наші парохії, церкви, монастирі в руках католиків або уніятів. Панам жиди ліпші, ніж ми; жиди орудують їх маєтностями і гноблять православних. Бог благословить вас і поможе вам. Ось лист від батюшки з Погребищ. Зближаються полки отамана Максима Кривоноса. Йде бич на жидів і ляхів. У мене в погребі заховані гаківниці для Кривоноса та пороху й куль теж кілька бочок. Не з порожними руками приймемо гостей.
Запорожець, усе ще переодягнений та непізнаний кинув слово:
— А замок?
Сотник Корченко, із одної сотні Семенів, відповів:
— Брами отворимо, в гаківниці піску насиплемо і в рішаючий момент перейдемо на вашу сторону…
— Ось і гаразд, Ждіть нас у суботу!
Запорожець встав, щоби попращатися. Коли вийшов у сад, чиясь мягка рука діткнулася його руки. Наче рись, оглянувся Запорожець. Він ані не здрігнувся, ані не виявив найменшого здивування, хоч перед ним стояла прегарна, може шіснайцятьлітна дівчина. По одягу пізнав запорожець, що це попівна.
— Чого тобі, панночко?
— Я викралася з хати. Бережіться Корченка! За мною слідкують! Як що можна, пришліть скорійш допомогу. В суботу буде пізно!
Слова безладно виривалися в уст задиханої дівчини. На її щоках горів горячковий румянець, очі світилися, груди хвилювали високо.
