сьвятощами, щоб затвердив присягою, що покриє мовчанкою все, що він виявить йому. Сей думаючи, що не почує нїчого такого, чого укриванє грозилоб небезпекою, присяг на всевідущих богів. Тодї Димнос виявив, що за три дни буде замах на житє короля, і він належить до тої змови разом з хоробрими і значними мужами. Почувши се парубок заявив рішучо, що на царевбійство не присягав і нїяка релїґія не може всилувати його покривати злочин. Димнос, одурілий з любови і трівоги, вхопивши парубка за руку розплакав ся і з разу почав просити, щоб і він пристав до змови і до задуму, коли не може бути безучастним сьвідком; далі, щоб не зраджував його, маючи крім иньших доказів його зичливости ще й сей найбільший, що навіть голову свою повірив йому, не випробувавши його вірности. А в кінцї, коли сей обставав при тім, що донесе про злочин, почав лякати його смертю: „Від твоєї, мовляв, голови змовники зачнуть на сам перед свою роботу“. То раз називав його бабієм і страхополохом, то знов зрадником свого коханка; раз обіцював величезні надгороди, навіть королівство, силкуючи ся збаламутити душу, що цурала ся такого страшного дїла; то знов добувши
