меча раз замахнеть ся на його шию, то на свою; врештї благанєм і погрозами таки вимусив на нїм, що не тілько обіцяв мовчати, але ще й помагати, додаючи, що хоч твердої волї і соромязливий та чесний і не змінює первісної постанови, але переборений Димновою любовю не може відмовити йому нічого. Почав вивідувати далї, з ким увійшов у змову, бож се найважнїйше знати, що за люде готові приложити руки до такого памятного дїла. А той, сам не при собі з любови і злочинного завзятя, раз дякує йому, то знов ґратулює: „Найхоробрійший молодче, не бій ся! Твої спільники — Деметріос тїлохранитель і Певколай і Нїканор“. Крім них назвав іще Афойбета, Локея, Діоксена, Археполіса і Аминтаса.
Закінчивши сю розмову Нїкомах розповів усе, що чув, свойому брату на імя Кебалїнови. Рішили, щоб Нікомах лишив ся в наметї, бо колиб пішов до королївської палати, не мавши звичайно доступу до короля, то змовники могли би догадати ся, що їх зраджено. Сам Кебалїн станув на чатах перед сїньми королївської палати, бо близше входити йому не було вільно, і тут дожидав якого приятеля з першої когорти, що впровадив би його до короля.
