Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/111

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 103 —

рево обтісувати. Забрали чоловіки сокири, — пішли обтісувати... Не забаром і вродились, јак з землі виросли, великі рублені палати, аж у дванадцьать горниць, з погрібами під низом, з бльашаноју покрівлеју. Дивувались пісчане, шчо така озіја стојіть серед села, оторочиласьа јіх низенькими хаточками. А палац справді вигльадав далеко крашче, ніж пісчанська невеличка церковцьа.

Оже вони шче більше — не то здивувалисьа, не то перельакалисьа, јак у вечері бородатиј приказчик ходив від хати до хати — загадував, шчо б на завтра жінки були тој палац мазати.

— Ој, горенько! шчо ж то тепер буде?... питали кріз сльози чоловіків жінки.

— Не шчо... Треба јти, шчо б не було, бува, того, шчо Мотузці... рајіли чоловіки.

На завтра рано-рано, чуть зорьа, жінки, заливајучись слізьми, прошчалисьа з дітками, мов виходили в далеку дорогу, — першиј раз потьагли на паншчину...

Швидко тој палац і обмазали. А кацапи, тим часом, будовали кухні, комори, сарајі, станьу. Не тільки треба панам десь жити, — треба десь чельадь містити, провізіју складати, конеј ставити... Треба поспішати, шчо б довгобородому Потаповичу превосходительна ј спасибі сказала!

Та ј ганьавсьа ж Потапович за тим спасибі! Кидавсьа сьуди ј туди; сам бігав за тим і за другим; скрізь устрьавав; всьуди вештавсьа, придивльавсьа: над робітниками крьучкоју висів... Здајетьсьа, пісчане не дбали так за својім добром, јак Потапович за генеральським. Таке јому смашне те генеральське спасибі!!

Шче генеральша в дорозі, а вже Потапович цілі Піски зганьаје: муштрује „хохліков,“ јак треба „кгаспажу“, зустрічати.

Аж ось, — і сама пријіхала...

Збіглись пісчане, — козаки ј генералови — дивитись на