ськојі сили не подужали. Тоді вони кинулись до того, до чого кидајетьсьа немочниј. Вони нальагли на ноги, — давај тікати! Зніметьсьа оце чоловік; мајне на вільні степи Катеринославські або Херсонські, або ј на Дін; оселитьсьа, де знаје; а через рік жінку з дітками викраде — переведе туди. Багато тоді накивало пјатами ј одиноких і цілими сімјами… Тоді ј поговірку зложили: мандрівочка — наша тіточка!
Такі шчо-денні, безперестанні, мандри дуже ображали генеральшине серце. Вона всім ј усьуди жаліласьа на невдьачність „хахлацкава мужічьја,“ на јого грубу, звірьачу натуру. Де ж пак? Прокльаті „хахли,“ гречкосіјі, не хотіли пахати ланів милостивојі, великороднојі, паніјі Польськојі, по батьушці — Дьуригинојі!! У нејі в Бородајеві все народ „руськиј“ — ј тој слухав; а ці „мазепи“ — тікали!!!
|
Оже јак не мандрували „мазепи,“ а все таки більше сотні сімеј зосталосьа на розвід панам Польським, на послугу јіх примхам та вигадливим примусам. Генеральськиј приказ, з нагајкоју в руках, зробив до ладу своје діло. Він розімјав грубу звірьачу натуру: оббілував јіјі, јак овечку; причесав, пригладив; натворив цілу ватагу двірні; — а з завзьатих степовиків покоробив покірних волів, котрі вздовш і впоперек пореорьували тепер уже панське нивја, та засівали зерном — на прибуток панськіј кишені. |
А ј не трохи ж то треба, шчо б јіјі наповнити! Сімејка в генеральші, — аби, господи! З неју пријіхало два сини, — опецкуваті, швидкі, јак молошні тельата. Через рік синів генеральша одвезла в науку, а з науки вернулась старша дочка.
— Еј! Кто там? — гукнула генеральша.
