Усім і усьуди заправльали пани. З панів вибірали комисарів; потім того, з них переробльували капитан-справників, а далі — просто справників; панськиј виборниј був судьдьа ј підсудки…
А головоју цілого повіту бував те ж таки виборниј дворьанами маршал, пізніше — предводитель дворьанства… Сказано: јак је, цілиј повітовиј урьад, окрім казначеја (скарбника), окружного, почмејстера, стрьапчого („царевого ока!“), та станових, — був панськиј виборниј… Лахва була!!
Тоді саме настало царьуваньньа ј панів Польських у Гетьманському. Худоба ростеклась на всі боки, по всьому повіту. Дочки не принесуть, а ј шчо је, то рознесуть. Увірвали трохи добра ј у Васильа Семеновича, — та ні сами не забагатіли, — тільки јого ззубожили. Шчо ж јого вбогим робити? Треба на шчось жити… Треба роздобувати ј добра! на поживу, ј чести — дльа піддержки славного роду… Нігде дітись: треба в службу јти… Треба, — то ј треба…
І пішли!
Заверховодили пани Польські в Гетьманському, јак у себе на царстві. Василь Семенович — царьок; јого родичі — царські слуги; а цілиј повіт, з панами ј мужиками, — піддані. Василь Семенович у себе ј пријоми царські уставив. Хто б з панів не пријіхав в повіт, кого б з чиновникиів не прислано, — не јідь на своје добро, не пријмајсьа за своје діло, не поклонившись Красногорському владиці…
І всьак јіздив, кланьавсьа… А шчо вже ј казати — в установлені дні… Јіздили на різдво; јіздили поздоровльати „з новим роком, з новим шчастьам, і з Васильльам,“ у четвер на масниці там оладки јіли; на другиј день великодньа — паску… Кожен знав, шчо в ці дні нігде
