Післьа смерти Мирона ј Марини, лиха дольа, заченивши крајком слізми змоченого крила житьтьа Јванове та Мотрине, мајнула на инчі хати з більшими недостачами, злидньами — на крепацькі хати порізнених льудеј… Козачі кубла обгорнуло тихе хліборобське шчастьа. Настали роки коханьньа в полі та в худобі, складаньньа всьакого прибутку, тьажкојі господарськојі праці дома ј на полі, — та втіха дітками, — кого благословив господь…
Іван, — шче дитиноју напрьамованиј по хліборобськіј дорозі, — так јіјі ј державсьа. Орав поле, сіјав, косив, жав, молотив, складав зерно — те на посів, те на поживу, те на продаж, або в горлаті јами — на голодні годи. Мотрьа, — жінка хорошого господарського роду, — теж допомогала Јванові в јого праці.
З весни Јван шчо-дньа в полі — то оре, то засіваје јариноју. З-ранку појіде, пізно в вечері вертајетьсьа. Так до самојі паски. Одсвьаткујуть великдень, — косовицьа. Тут уже ј Мотрі робота, — громадіньньа. Далі настајуть жнива. Ціле літо, јак муха в окропі, викрутьатьсьа обоје, рано встајучи, пізно льагајучи. Післьа жнив, Іванові — возовицьа; далі — оранка на зімину; шче далі — сіјба; а там уже в осінь — молотіньньа заробленого хліба. Мотрі на осінь ніби легшаје трохи: хатньа робота — спочивок, а на дворі — прихватком тіпаје плоскінь, або матірку; скрипить терлицьа під повіткоју… А там уже ј зіма — замети навертаје… Приходить вона в село страшноју хуртовиноју, приводить за собоју својіх діток, — хизи ј охизи, та тріскучі морози… Льуде аж
