Сама генеральша знала Махамеда. І так јого зненавиділа, шчо јак приходилось пројіздити або проходити поуз јого, то вона завжде одверталасьа ј спльовувала. Јак же почула, шчо він крепаків бунтује, то жаліласьа комисарові. Коли б був Максим на тој час не постерігсьа, — не змандрував кудись з Пісок, — шчось на тиждень, чи ј більше, — то мабудь би не минути јому ј тьурьми, а може ј самојі Сібірі… Та шчо јому Сібір? — Нічого!
Мучивсьа отак з ним батько, мучивсьа, та — заплакавши — ј каже Мотрі: Ні, вже — нічого з харцизоју не вдіју! Ні тихе слово, ні прозьба, ні лајка, — ні шчо не помогаје… Не маје сили мені з ним битись… Хај же јде в москалі! Нехај јого в службі попомуштрујуть, — може, витруть ту јушку, шчо набравсьа дома!… Хај јого другі вчать: ја з ним нічого не врају!…
Мотрьа в сльози. Жалко матері својејі дитини. Уже јакиј там він не лихиј, јакиј не недобриј, — а все ж таки своја кров… Мотрьа плакала гіркими; а прохати Івана не посміла: вона догадаласьа, шчо то останьнье слово батькового горьа. Тут уже ніјаке проханьньа не поможе!
А Максим јак почув, то ні скрививсьа, ні поморшчивсьа. Так таки зразу згодивсьа — та ј пішов до пријому, виспівујучи та вигукујучи.
Тоді саме в столиці велике діло скојілось. Стариј царь умер, а зосталосьа два брати. Старшому ж не можна чомусь було царством правити, — осівсьа на предківськім столі менчиј. Оже це не обіјшлосьа мирно. Тоді саме царська гвардіја з масонами забунтовала… Багато тоді льагло правих і винуватих, поки тој бунт замирили… Јак затихло, — то новиј царь, роспудивши стару гвардіју, звелів нову набірати. Та шчо б був — один у один: високиј, станкиј, показниј… Максим јак раз підіјшов під міру. Јак випускали јого з пријому, то не кричали ј „лоб!“ А јакијсь усатиј охвицер за-
