Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/145

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 137 —

— Казав: подьакујте батькові, шчо в москалі оддав!...

— Нехај він дьакује својему дурному розумові, — сказав Іван, та ј замовк.

Не стало Максима — затихла буча та лајка в Івановіј хаті, не чуть ніјакојі ј шкоди в Пісках. Не стало ватажка, — товариство не мов роскотилось по світу. Хоч воно тут же таки ј було, — тільки пішло инчим шльахом, зажило другим житьтьам. Одні повмерали; другі поженились, хазьајінами стали, дітеј годујуть...

Іван в останнье згадував Максима в тој день, јак Мотрьа з проводів вернуласьа. З того часу — сам ніколи ј не згадаје, ј сердитьсьа було, јак хто другиј нагадаје.

— У мене немаје третього сина — ј не було ніколи! казав він. — Та вже, післьа того, за цілиј день або вечір, ні до кого ј слова не обзивавсьа. Думки, — видно, — не одженеш від себе!

Одна Мотрьа шчо-неділі, шчо-свьата, ходила до церкви — та подавала јак не шага, то копіјку — на часточку за здоровја Максима. Оддавши своју вбогу лепту, падала Мотрьа перед пречистоју на коліна ј молила јіјі тихим-гарьачим словом, шчо б вона берегла јіјі дитину од лихојі години, шчо б направила јого на добриј розум.

Брати трохи посумували за Максимом, а далі ј забули. Житьтьа пішло собі тихоју ходоју, приносьачи то одраду, то тугу, та все стирајучи спомин про Максима.

А тут пішли в Івановіј хаті клопоти за клопотами.

Там Васильа одружили ј одрізнили; тут Мотрьа переставилась... Іван, побачивши, шчо ј јому, мабуть, не забаром за Мотреју, — одружив Ониська; поділив синів, зоставивши своју хату та дві десьатини польа — москалеві, коли одкликнетьсьа... Швидко післьа того Јван і сам поліг. Онисько оселивсьа в батьківськіј хаті — догльадати москалевојі худоби.

І стала та худоба кісткоју в горлі, јак в одного брата, так і в другого. Підньаласьа зза нејі спірка та ворож-