Јак убравсьа Максим, — москаль москалем. Рідна б мати не пізнала! Меткиј, поворотніј, — на всі боки москаль!
В ранці рано піде на ученьньа; промуштрујуть јіх — геть уже сонечко підобјетьсьа. Ведуть снідати каші з салом; а того сала — ј духу нема. Перепочинуть трохи, — знову на збір: обідати. Пообідајуть. Сонце вже повернуло з полудньа. Барабан туркоче, — знову на ученьньа. Муштрујутьсьа вже аж до пізнього вечора… Минајуть місьаці, рік… Одно, та ј одно.
— А, биј тебе сила божа! думаје Максим. Хоч-би вже повели куди инде… або ворог вирескавсьа!… А то — муштра, та ј муштра! Та хоч-би різна; а то: јак сьогодньа, так і завтра, ј позавтрому… Витьагај ногу, кричи: „раз!… два!…“ Скидај ружжо на плече; скидај з плеча; прицільајсьа разів сто на день… а хоч-би тобі раз сказали вистрелити!… Ја думав: шчо̀ в тих москальах? аж воно — одна тобі муштра… на ученьні ј на смотру, ј на параді під церквоју… Уже так затвердив, — јак својі пјать пальців… Ні, муштрујсьа! Доведетьсьа од нудьги пропасти…
От, і давај Максим своју нудьгу розгонити: став горілку, јак воду, дудлити… Москалі підхвальували јого за те, шчо „чисто“ пје; иноді ј у шинок водили, — бо в самого Максима не було ј шельага за душеју… Ті гроші, шчо мати передала, давно пропив…
Раз побивсьа Максим на-взаклад, шчо випје кварту ј не буде пјаниј. Заклад на пјать карбованців. Товариші розньали руки. Дали кварту горілки. Максим јак приложив до губів, — тільки на три ковтки ј стала. І хоч-би скрививсьа, поморшчивсьа! Тільки, мов, очі заблишчали, та повеселішав трохи. Супротивник виньав пјать карбованців, — даје јому.
— На біса мені гроші? крикнув Максим. — Катај, братцьа, на всі!!
Пропили ті пјать карбованців, попилисьа пјані, јак земльа, — на силу рачки до казарми поприлазили. А тут
