Јевпраксіјев до пјаниць. — Ташчі, калі так, цьелоје вьедро! — Та ј кинувсьа за перегородку до бочки.
— Толька тронь… убју! заричав, сціпивши зуби, шинькарь — і вхопив здоровенниј обрубок у руки, замахнувсьа… Пјаниці підскочили, вихопили з рук обрубок.
— Дак ти јешчо на жізнь мају посьагајеш, барада ти казлінаја?! закричав Јевпраксіјев, уплутавши пјатерньу в шинкарську бороду… Шинькарь у крик.
— Валі, братци, јево! валі! Вот ја јему задам салдатскіх тьесаков, что би он знал, мірајед едакој, как вас, братци, абдірать, да как с салдатом абходітьсьа… Валі!
Кацапи разом кинулись. Та ј шинкарь, видно, при силі був, бо тільки струхнувсьа, — так усі ј одскочили, јак груші. Шинкарь кинувсьа на москальа, збив з ніг і насів, јак шуліка курча.
Жаль проньав Максима, јак він побачив, шчо свого бјуть.
Одним замахом кулака повалив він шинкарьа на земльу, взьавши між ноги јого голову. Тим часом підскочив другиј москаль — і давај почишчати тесаком. Шинкарь не кричав, не пручавсьа, а тільки стогнав. — Оддубасили добре, пустили. Шинкарь плакав, лајавсьа…
— А что — тьепьерь дашь по касушкье? питаје знову москаль.
— Бьері… пусть тье удавіт! кріз сльози промовив шинкарь і пішов собі в другу хату.
Пјаниці сміјалисьа. Москалі випили по косушці, зајіли хлібом.
— Ну, тьепьер нам нье времьа… Нада на работу паспьешать… Прашчајтье, чьеснаја кампаніја! Прашчај і ти, дьадьа… Нье сьердісь, да впьерьод умньеје будь! промовили москалі до шинкарьа, поклонилисьа чесніј компаніјі — і вијшли з хати.
За ними де-јакі з пјаниць. Одного москалі завербу-
