Гальа зразу все переломила. Гульанки одлетіли; жарти — те ж: виступили наперед клопоти та жаль за марно потраченим добром. Маленька Гальа спарувала Максима з Јавдохоју вже на віки, звјазала міцно јіх думки до купи, підбивала на одно діло. Максим бажав дочку виростити в багатстві та роскоші; бажала ј Јавдоха того самого… Вона думала, шчо багаство та роскіш заховајуть дитьа јіјі від такојі лихојі долі, јака јіј судиласьа… І обоје вони клопоталисьа об однім — над поживоју, та наживоју… Чи сьак, чи так, а нажитись треба!
Знову Максим з Јавдохоју, хоч і инакше, приньалисьа за діло молодих літ. Максим — за „пракармльеніје:“ Јавдоха — за крадіжку. Максим, докладујучи ротному, шчо москалі просьатьсьа „на побивку,“ — брав з них своје так, јак і покојниј Федосьејіч. А јак верталисьа москалі з „прокормленіја,“ — вони заносили до Јавдохи накрадене, награблене добро, а вона вже сама знаходила јому јарміс… За те тітці Јавдосі, јак сховачу ј переводчику, доставалосьа половина всього…
Так јіх захопила „чиста“. Та — ба! Чистојі Максимові не дали. У тој саме рік почаласьа Кримська віјна з Турками. Погнали Максима під Сілістріју, а потім перевели в Крим. Јавдоха з маленькоју Галеју ј собі повіјала за полком, все таки не кидајучи свого краму. Тут вона таки добре заробила, бо не одні прості москалі купували в нејі всьачину; купували ј небагаті охвицери. Зовсім би добре, коли б не страшно, шчо от-от Максим зложе своју голову, одтинајучи другам. Оже страх јіјі не справдивсьа. Максим тепер уже знав ціну житьтьу, — не кидавсьа так, јак за-молоду в саме, мовльав, пекло. Тільки всього, шчо јого в руку штиком кольнув јакијсь француз. Максим зрадів, та зараз у лазарет… Пошепотав там з лікарем: — Не годитьсьа, кажуть, у службу: в чисту јого! — Максим полежав шче з місьаць; дали јому „чисту;“ почепили шче нову медаль, та ј випустили на всі чотирі сторони. Максим забрав жінку з дочко-
