діло... виплутавсьа... Хај, кажу. Се мені хліб... Ја знов писатиму... І про вибори, јак вони зјізжались та змовльались, напишу... ј за те напишу, шчо всі куми та побратими... Все обпишу... Ја јіх на чисту воду виведу. На те ја — јабедь! Макуха сидить уже під судом, — оддам шче ј порадника вашого Чижика... Хіба здохну, шчо б јого не оддав!... Ја знају, јак Чижик за Савинських діло скрутив... Савинськиј дівку встрелив... Вијшов післьа обіду в садок. Дівчата рвали јагоди... А ну, каже, јака скоче з вишні?... Та — бух! — Так одна опукоју до долу... та сама, шчо не піддаласьа... Шчо ж?... Зараз до Васильа Семеновича... Тој за Чижиком... Ну, звісно, ј Чижикові перепало десьатин з двадцьать польа... Чижик і скрутив діло, — очевидьачки скрутив... За те Совинськиј на дочці Польського оженивсьа... взьав плашчувату циганку, з таким носом, јак сокира... І покрили... Льудську кров покрили... Та ні! на ві-шчо Василь Порох живиј?.... він вас розкрије... Кров — не вода... Василь Порох сам у јаму льаже, — та ј звідтіль кричатиме, шчо Совинськиј дівчину вбив!... Душогубці!...
Страшно јакось, гучно роздавалисьа в темніј хаті Порохови речі, ніби справді — хто з глибокојі јами гукав про панські злі вчинки... Чіпка слухав ту обрубу бесіду, серце закипало в јого...
— Так воно скрізь добре?... промовив він: — усьуди правда!!
— А ти шукајеш правди? — суворо запитав Порох. — Тільки ј правди, поки повна пльашка; а коли порожньа, то ј брехньа!... А ну, лишень, підкрепимосьа...
І він самотужки потьаг з пльашки, тільки булькотало в горлі.
Чіпка не схотів пити. У јого ј без того грало вже в голові. Порохови речі глибоко запали в серце... Перед очима встала всьа неправда... „Він — старшиј, а кругом јого — менчі, все родичі... Сказав слово — і все
