Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/20

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 12 —

жінка. Видно, поралась коло городини, — бо очіпок подавсьа трохи на бік, лице в поту, руки в землі.

— Та кого ти, чоловіче, питајеш?

— Окуньа Карпа.

— Е—е—е… јого вже давно ј сліду нема… Знала ја того Окуньа, знала… Вже, мабуть, літ з десьать буде, јак помер… А тобі ж на ві-шчо він?

— Та треба… Так умер, кажете?

— Умер, умер.

— А хто ж післьа јого зоставсьа?

— Та хто ж післьа јого зоставсьа?! — каже жінка, задумавшись… Зосталасьа Ганна небога, шчо вијшла за Соломенка. Та ј та вже вмерла. Оце ми в нејі ј дворишче купили. Та шче зоставсьа Грицько — був јому јакијсь далекиј родич… торік јого у некрути взьали. Та, здајетьсьа, вже ј немаје нікого такого…

— Так… А волость же ваша далеко?

— Волость? — гльанула жінка на јого, і, перегодьа трохи, одказала: — на тім боці села. От јак підеш сіјеју вулицеју, та ј вијдеш прьамісінько. Спершу будуть гамазејі, а там — зараз і волость.

— Ну, спасибі вам. Прошчајте.

— Шчасливо.

Пішов собі чоловік тију тропоју, шчо росказала жінка. А жінка ј парубок шче довго стојали — дивились у слід, аж поки не скривсьа захожиј з очеј у кривіј улиці.

— Ти не питав, Грицьку, — тоді жінка до парубка: — хто він такиј? на ві-шчо јому Окунь?

— Ні, не питав.

— Гльади, лишень, чи не родич јакиј… Там у јого, в Доншчині, багато, кажуть, всьакојі рідні… Там і брат јого жив. То чи не по худобу бува пријшов і сеј?!…

— Бог јого зна.

— Треба б дознатись, Грицьку. — Чи не збігав би