Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/200

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 192 —

Суха ложка рот дере... ка-хи!... ка-хи!... Бач, јак дере в горлі... Хоч-би промочити...

— А горілка је? — јакось понуро спитав Чіпка.

— Киј біс, хоч би капелька... порожньа пльашка... Бач! — І Порох показав над вікном порожньу пльашку.

Чіпка, мовчки, витьаг з кешені карбованцьа, — кинув на стіл, а сам заходив з кутка в куток по хаті — хмуриј, јак ніч; німиј; јак домовина.

Порох обома руками схопив карбованцьа — та шморг з хати! Не забаром вернувсьа з веселим погльадом і веселоју всмішкоју на виду, а в руках — з повноју пльашкоју, солоноју рибоју — талавиркоју ј невеличкоју пальаницеју...

— Не журись! — сказав він Чіпці: повна пльашка... Випјемо! підсолодивши голос і на Чіпку гльадьучи, каже він. — Добре, шчо чортьака виніс кудись Гальку... Випјемо! га?...

Чіпка мовчав.

— Будьмо здорові! — обернувсьа до јого Порох — і перехилив у рот чарку горілки.

— На-здоровја...

— А нашим ворогам на пропасть! додав Порох, підносьачи Чіпці повну чарку.

Чіпка випив і собі.

— Шчо, посолодчало?

— Киј біс!

— Випиј шче — посолодчаје...

Підносить Чіпці чарку... Посоловіло в-вічьчьу; вдарило в голову... Він заходив по хаті; роспустив јазик; дав вольу серцьу, — став батькувати, лајатись... Порох, зајідајучи талавиркоју, підогрівав словами...

Випили шче, шче... Очі в Чіпки налилисьа кровју, в чоловічках засвітили огні... Коло серцьа — немаје ні міри, ні ваги тому, шчо там діјетьсьа!... Горілка змішаласьа з страшноју злістьу — ј запалила серце... Аж