Суха ложка рот дере... ка-хи!... ка-хи!... Бач, јак дере в горлі... Хоч-би промочити...
— А горілка је? — јакось понуро спитав Чіпка.
— Киј біс, хоч би капелька... порожньа пльашка... Бач! — І Порох показав над вікном порожньу пльашку.
Чіпка, мовчки, витьаг з кешені карбованцьа, — кинув на стіл, а сам заходив з кутка в куток по хаті — хмуриј, јак ніч; німиј; јак домовина.
Порох обома руками схопив карбованцьа — та шморг з хати! Не забаром вернувсьа з веселим погльадом і веселоју всмішкоју на виду, а в руках — з повноју пльашкоју, солоноју рибоју — талавиркоју ј невеличкоју пальаницеју...
— Не журись! — сказав він Чіпці: повна пльашка... Випјемо! підсолодивши голос і на Чіпку гльадьучи, каже він. — Добре, шчо чортьака виніс кудись Гальку... Випјемо! га?...
Чіпка мовчав.
— Будьмо здорові! — обернувсьа до јого Порох — і перехилив у рот чарку горілки.
— На-здоровја...
— А нашим ворогам на пропасть! додав Порох, підносьачи Чіпці повну чарку.
Чіпка випив і собі.
— Шчо, посолодчало?
— Киј біс!
— Випиј шче — посолодчаје...
Підносить Чіпці чарку... Посоловіло в-вічьчьу; вдарило в голову... Він заходив по хаті; роспустив јазик; дав вольу серцьу, — став батькувати, лајатись... Порох, зајідајучи талавиркоју, підогрівав словами...
Випили шче, шче... Очі в Чіпки налилисьа кровју, в чоловічках засвітили огні... Коло серцьа — немаје ні міри, ні ваги тому, шчо там діјетьсьа!... Горілка змішаласьа з страшноју злістьу — ј запалила серце... Аж