жу — добриј чоловік, хоч і жид… Нічого бога гнівити: він тобі ј запоможе, коли там подушне, нужда јака… Звісно, своје візьме — не грошима, так роботоју… І тепер у јого на пивниці трохи не всі — за одробіток… Добриј жид! Усі јого тамтешні льуде шкодујуть…
— Усі вони добрі, јак спльать; а тільки роспльушчить очі, то так і наровить — јак би в тебе шчо видурити, јак-би тебе так заборсати, шчо б з јого лап не вирвавсьа… Дасть карбованцьа, двох, а одроби јому на десьать… Всі вони одним миром мазані! — Бач! А ја тобі ј забула хвалитись: до тебе Чіпка приходив.
— Јакиј Чіпка?
— А тој… шчо, јак навіжениј, ганьаје по селу…
— Ага!… Чого ж це?
— Та каже: чи не купив би ти хліба?
— Јакого хліба? — пита, роздумујучись, Грицько.
— Не знају… Каже хліб продати… А ја стоју собі та думају: јакиј це він хліб продаје, ј на ві-шчо тобі хліб куповати, коли — спасибі богу — і свіј шче потроху тьагнетьсьа…
— Шчо ж ти јому одказала?
— Шчо ж ја јому одказала? Сказала, шчо б зајшов пізніше, јак ти дома будеш…
— Ну, а він тобі — шчо?
— Каже: зајду, — та ј пішов з двору.
— Гм, — мугикнув Грицько. — От, дівітьсьа, коли не здурів парубок… З кругу спивсьа!
Розмова про Чіпку на цім обірваласьа. Грицько став роспитувати — чи все гаразд у господі, шчо робила Христьа, чи здужала, чи ні?… Христьа одказувала — і собі роспитувала Грицька: шчо јім казали, про ві-шчо роспитували, јак задержали? — Перегодьа трохи, Христьа питаје чоловіка:
— Чи не час уже обідати? Ти з дороги — виморивсьа, виголодавсьа… пообідајеш, спочинеш…
— Та таки ј справді виголодавсьа. Хліба не стало,
