випросив був крајець у чоловіка, та перехопив трохи… А тепер — не мов би ј теје…
Собача брехньа перервала јіх річ. Христьа гльанула в вікно.
— От, і Чіпка јде…
Грицько собі гльанув.
— Та ј обірваниј та обшматованиј јакиј, господи!
— Може б сказати, шчо тебе немаје дома, поки пообідајемо? — дивльачись на Грицька, питаје Христьа.
— Ні, хај… чоловікові в третье не забиватись… Ти знајеш: ми з ним колись товаришували, јак шче в двох вівці пасли… Чудниј трохи… а добриј був друзьака… А тепер — гльань: шчо̀ з ним сталосьа?!…
Чіпка скрипнув дверима, увіјшов у сіни; собака аж за одвірки гризе, так валује. Христьа одчинила хатні двері.
— Та ј собака ж у вас! — обізвавсьа до нејі Чіпка. З порожніми руками не сикајсьа!… Здорови були!
— Здорови… Ідіть у хату: ја вже сама закручу завертку, бо вона в нас так туго ходить, шчо јак хто другиј, то ј не закрутить…
Христьа кинулась до надвірніх двереј, одчинила јіх, гукнула на собаку, потім — зачинила ј закрутила заверткоју.
— Шчо Грицько — вернувсьа? питаје Чіпка, дожидајучи поки Христьа поралась більа двереј.
— Вернувсьа. — Чому ж ви не јдете в хату? Ідіть!
Чіпка не сміливо вступив у хату, та ј став коло порога. Јому јакось і соромно стало, ј страшно… Грицько привітавсьа першиј:
— Здоров, Чіпко!
— Здоров, Грицьку! Здоров брате… Чи бач, јак ти перемінивсьа!… Јак одруживсьа, то ј не пізнати тебе!
— Чим же ја перемінивсьа?
— Усім… заріс, постарів…
— От, шче вигадајте! — зашчебетала Христьа. —
