в земльу потупивши очі, він став навертати на себе розмову.
— Багато, кажу, — почав він, — росказувати… ј за день усього не перекажеш… Лихо, сказано, јак до кого причепитьсьа, — не одскіпајешсьа!…
— Хто ж винуватиј у вашому лихові? — обізваласьа, гльадьучи на јого, Христьа. Мабуть, чи не сами најбільше?…
Докір цеј хоч і вколов з першого разу Чіпку; оже він ні зморшкоју, ні погльадом не вијавив того. Лому аж подобалось питаньньа, так прьамо вимовлине жіночими устами.
— Та трохи ј сам винен, — одмовав він, задумујучись. — А то таки ј льуде…
— Чим же льуде винні? — сповідаје Христьа.
Чіпка поворухнувсьа. Видко, він не ждав такојі сповіді. Помовчав трохи, — та все в низ дививсьа, ніби роздумував: чи казати, чи ні? — А далі — туго, не мов слова до јазика поприлипали, а він јіх одривав з великим болем — промовив:
— Неправдоју својеју!…
Грицько побачив, з јаким болем та жалем промовив Чіпка оці два слова, — скинув очима на Христьу:
— Ось годі тобі базікати! — обізвавсьа до нејі: — готуј лиш крашче обідати, та пообідајемо всі разом. — Ти, Чіпко, шче не обідав?
— Та ја вже, — бог јого знаје, — коли ј страву бачив, — з жалем признавсьа Чіпка.
Мова јого вразила жалошчами Грицька ј Христьу, — та ј з себе він був такиј јакијсь, шчо, — хоч не хоч, — пожаліјеш… Грицько мершчіј посунувсьа за стіл, на покутьа, та запрохував Чіпку сунутись ближче до јого. Христьа метнулась до хліба, до мисок, до печі. Швиденько насипала боршчу, поставила серед столу; достала ложки з мисника, пороскладала перед кожним, — та
