те: јак вони між собоју живуть?… Чи так, јак льуде, јак брати, јак бог приказав жити?… Еге ж! Вони б мали і один одного в лозці води втопити, з лицьа землі змести!…
Грицько всміхнувсьа…
— Ну, шчо тобі до того, Чіпко? скажи мені, бога ради?… Адже тобі від того ні знобить, ні гріје…
— Јак не знобить? А правда де? Де та правда, по котріј нам велено жити? де вона діласьа? хто јіјі вкрав у нас? — гарьачивсьа Чіпка. Куди вона забігла?… га?…
— А нема правди, — одказав Грицько, — то живи так, јак і всі живуть…
— А јак не дајуть жити? Шчо тоді?
— То все мана тільки!
— Ој, Грицьку! ој, братіку! не кажи так… важко мені, пече мене таке слово…
— Не знать шчо вигадујеш, Чіпко! не знати об чому турбујешсьа!… Не такиј тепер вік настав, не такі льуде народилисьа…
— Шчо ж мені робити! коли ја не можу з ними зжитисьа? Чим же ја винуватиј?… Ја шче ј так терпльу… Ти тільки послухај, јака в льудеј правда. — Ти знав моју земльу?
— Знав…
— Ти чув, шчо јіјі одібрали в мене… знајеш?… ту саму земльу, про јаку сама громада сказала: це твоја земльа, Чіпко, володіј неју! А тепер знајшлисьа такі метці, шчо ј громадську вольу поламали… Узьали, та ј одсудили моју земльу, бог јого знаје ј кому, бог знаје на шчо… На те, мабуть, шчо б перевів јіјі на гроші та ј повіјав туди, звідкільа ј привіјавсьа… І јак — спитајеш — він одібрав ту земльу?… Підсипав судовикам… от і рішенець: не твоја земльа, Чіпко! То була твоја, а тепер — не твоја!…
— Чому ж ти не сходив у суд до Чижика? пита Груцько. — Він, кажуть, иноді помага.
