Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/229

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 221 —

— Ходив. Поміг… Јак пјатьдесьат карбованців, то ј поможу!

— Шчо ж ти?

— Де ж ја візьму јіх?… Отака-то в світі правда! Один пријшов, підсипав, — і одсудив; а дај ти пјатьдесьат карбованців, — тобі одсудьать… А јак би була правда, то цього б не було… земльа б зосталасьа в мене… А коли б земльа була в мене, — ја б ніколи не став таким, јаким ви мене бачите… Хіба ја не знају, хіба ја не чују, шчо про мене кажуть і думајуть?… Знају… добре знају!… Та хај кажуть, хај думајуть… кожному вільно, шчо хоче казати ј думати!… Тільки не кожному дано знати… загльанути в чужу душу, зрозуміти, шчо там і до чого, подивитись у чуже серце… Гльаньте в јого правдивим оком, — то ј побачите: шчо там діетьсьа, шчо там витворьајетьсьа, — јакі иноді тьажкі муки гнітьать јого, јаке лихо розриваје… На те в них кебети кат-ма!… не дано јім!… От — і волоцьу га ја, ј пјаницьа, ј гультіпака… А ја — може, крашчиј від них… та лиха дольа моја!… Кажу вам, багато казати, а трохи слухати… Хај ја гульвіса, бо мојі руки то роботи не здіјмајутьсьа; хај ја пјаницьа, бо в горільці тільки мені душу одвести… На чому ја јіјі одведу, — скажіть ви мені?…

Річ Чіпчина, јак вода, ринула.

Грицько з Христеју слухали та ззиралисьа, а Христьа коли-не-коли зітхала тихо та глибоко…

Пообідали. Чіпка подьакував богові ј хазьајінам.

— Знајеш шчо, Грицьку?

— А шчо?

— Чого це ја до тебе пријшов…

— Скажи.

— Пријшов… чи не купив би ти в мене того хліба, шчо зоставсьа в току? Уже ја јого сам до розуму не доведу; жидові продавати не хочетьсьа… Купи ти, брате!