— Так ти завтра, гульанками, ј забереш, Грицьку? спитав уже зза двереј.
— Добре. А може шче ј сьогодньа надјіду, — коли справа справна…
Чіпка пішов. Грицько підославши свитку в голови, ліг на лаві спочити. Христьа поперемивала посуду, поприбірала; сіла на полу, коло печі, за гребінь прьасти мичку. У хаті було тихо-тихо, аж, мов, важко, — тільки чутно було — јак веретено сьурчало, та коли-не-коли Христьа легенько зітхала… Христьа думала про сьогоднішньу розмову з Чіпкоју. Думки обступили јіјі, повили, јак сиві тумани земльу… Вона оддалась јім на вольу: робіть, мов, шчо знајете; несіть, куди хочете!… І здававсьа јіј Чіпка не таким гультіпакоју та волоцьугоју, јаким јого льуде взивали, јаким сама вона јого шчитала до сього дньа… Скривджене з самого малку јіјі сирітське серце, догадалосьа, шчо Чіпка — не такиј… Не гультіпака — лихиј чоловік; гультіпака — зло льудське, неправда льудська! казало јіј серце… У Чіпки ј серце добріше, ј душа чесніша… А шчо він пје?… То јого лихо пје… Не даром він хваливсьа ним!… Та јак же јого ј не пити, живучи між такими льудьми? кожен тільки ј дума: јак би мені, та мені, — јак би кого обідрати, ошукати?… Брати рідні, сестри — перші вороги між собоју…
— А правду казав Чіпка, — промовила вона в голос, аж Грицько від дрімоти прокинувсьа.
— Јаку правду? — позіхнувши, питаје він.
— Шчо немаје між льудьми правди, — шчо живуть вони не по закону!
— Толкуј! дурниј, спившись з кругу, верзе не знать шчо, а вона тому ј віри діјмаје…
— Јак же не діјмати, коли воно так і је?
— Јак так?
— А так! От, хоч би ј ја… Јак би льуде по правді жили, — чи терпіла б ја, зоставшись сиротоју, те го-
