Чи від того, шчо вона нахилиласьа, чи може ј від того, шчо митке Грицькове слово влучило прьамо јіј у серце, ј погнало кров у голову, — тільки зблідле до того лице Христине зразу покрилосьа червоним заревом…
— Ох… јак ти мене зльакав, — хај јому цур!… переводьачи дух, усміхајучись, веселенько обізваласьа вона до Грицька, шчо б покрити усміхом свіј недавніј смуток.
Грицько пильно подививсьа на нејі. Краска з лицьа вже одіјшла, — тільки притајене легеньке зітханьньа, та јакијсь бојазькиј, соромливиј погльад з блискучих очеј, нагадували, шчо, може, Грицько ј правду сказав… Одначе Грицько не обзивавсьа. Спустивши з лави ноги, він почав у кешені шукати льульки. Налапавши ј витьагши льульку, довго він довбавсьа в ніј про̀тичкоју, потьагајучись та позіхајучи; потім вибивав об лаву згарь…
— Піти лишень покурити, — мнучи тьутьун у жмені ј держачи в зубах льульку, каже нін, — та подивитисьа на віз… чи добрі осі? Бо завтра, справді гульанками, може, хліб перевезу…
Грицько пішов з хати. Христьа зосталась сама. Вона аж плечима здвигнула.
— Шчо це справді зі мноју сталосьа?! сама себе запитала, — та трохи перегодьа ј затьагла сумну та журливу пісньу на всьу хату… У голосі јіјі почулисьа сльози, журба; повивали вони хату ј Христьу; вона голосом виводила свіј сум тьажкиј, — а рукоју — нитку за ниткоју…
У недільу, тільки шчо вијшли з церкви та пообідали, нараз Грицько запріг својіх пару биків, випрохав у сусіди шче пару, — та двома парами ј појіхав до Чіпки.
Пуста городина, лихиј тин, криві ворота, не обмазана хата, з побитими вікнами, — непријазно кинулись у вічі ј образили Грицькову хазьајливу натуру… Він з до-
