Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/235

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 227 —

Пацьук та Матньа попідводились, терли з просоньньа очі, позіхали.

— Ја, мабуть, не доспав, — каже Матньа, — бо голова шчось болить. І знову ліг.

— Тим тебе ј обдуло, јак бокла, — докорьав Лушньа.

На тој час Чіпка вернувсьа в хату.

— Ходім, братцьа, — поможемо чоловікові хліб набірати, — каже до товаришів.

— Ходімо. Чув, Јакиме? — Вставај, та ходім! — гукнув Лушньа. За те в вечері — он-јак погульајемо!!

Пацьук зараз послухав, а Матньа підвівсьа, давај знову протирати очі та потьагатись. А далі — ј він, нехотьа, встав; усі разом потьагли до стогів.

Два подаје, два на вози складаје. Навантажили обидва вози, придавили рублем, ушнурували, јак слід, похазьајськи. Појіхав Грицько.

— А за шчо продав, Чіпко? питаје Лушньа.

— Ні за шчо.

— Јак ні за шчо? усі разом скрикнули.

— Так… подарував…

Товариство замовкло, посхильало голови.

— Оттуди к лихиј годині! — сумно промовив першиј Лушньа.

— А жид, бач, купував, — не продав, — і собі процідив сумно кріз зуби Пацьук.

— Бо жид! — гостро одрубав Чіпка.

— От, тобі ј раз!.. от і погульајемо… чортового батька!… чухајучи потилицьу, блеје Матньа. — Крашче б було мене не будити, хлопці… А то — тільки сон перервали…

— Жид — та давав по тројаку од копи, — знову Лушньа; а це ј свіј чоловік, та на дурницьу звик!… Оттаке!

— Таке, јак бач! коле Пацьук.

— А-а-а… позіха, потьагајучись, Матньа: і на ві-шчо було будити?!…