Пацьук та Матньа попідводились, терли з просоньньа очі, позіхали.
— Ја, мабуть, не доспав, — каже Матньа, — бо голова шчось болить. І знову ліг.
— Тим тебе ј обдуло, јак бокла, — докорьав Лушньа.
На тој час Чіпка вернувсьа в хату.
— Ходім, братцьа, — поможемо чоловікові хліб набірати, — каже до товаришів.
— Ходімо. Чув, Јакиме? — Вставај, та ходім! — гукнув Лушньа. За те в вечері — он-јак погульајемо!!
Пацьук зараз послухав, а Матньа підвівсьа, давај знову протирати очі та потьагатись. А далі — ј він, нехотьа, встав; усі разом потьагли до стогів.
Два подаје, два на вози складаје. Навантажили обидва вози, придавили рублем, ушнурували, јак слід, похазьајськи. Појіхав Грицько.
— А за шчо продав, Чіпко? питаје Лушньа.
— Ні за шчо.
— Јак ні за шчо? усі разом скрикнули.
— Так… подарував…
Товариство замовкло, посхильало голови.
— Оттуди к лихиј годині! — сумно промовив першиј Лушньа.
— А жид, бач, купував, — не продав, — і собі процідив сумно кріз зуби Пацьук.
— Бо жид! — гостро одрубав Чіпка.
— От, тобі ј раз!.. от і погульајемо… чортового батька!… чухајучи потилицьу, блеје Матньа. — Крашче б було мене не будити, хлопці… А то — тільки сон перервали…
— Жид — та давав по тројаку од копи, — знову Лушньа; а це ј свіј чоловік, та на дурницьу звик!… Оттаке!
— Таке, јак бач! коле Пацьук.
— А-а-а… позіха, потьагајучись, Матньа: і на ві-шчо було будити?!…