Чіпка зиркнув на товариство очима, поблід на виду…
— Ви на мене, братцьа, јак ја бачу, гнівајетесь, сам себе здержујучи, обізвавсьа він до товаришів. — Так треба було… От, вам і все! Жидьузі ја не продав ні за јакі гроші, а товаришові — так віддав…
— А ми ж у тебе шчо? каже Лушньа, попустивши поводи серцеві… Хиба вже ми ј не товариші?… Чому ж ти нам не віддав? Ми б сами јого продали…
— Жидові?…
— Та там би побачили — кому…
— Чоловік, — тьагне Чіпка далі, — чесно поживе, добрим словом згадаје… А жид — шчо?
— А тепло ж буде від того доброго слова? шчипаје Пацьук.
— Тепло! — вже грізно одрубав Чіпка, а далі, нижче спускајучи голос каже: — Ја знају, шчо моја працьа не пропаде марно, а доведе јіјі добриј чоловік до розуму…
— Оттуди к хихиј годині!… Оце так!… От, тобі ј погульали!… одно бубонить Матньа, присівши на вкольушки, та взьавшись руками за шчоки.
— Не ждали ми, Чіпко від тебе такого! дошкульа Лушньа.
— Јакого?
— Такого, јак ти зробив… Пропало добро!…
Усі поприсідали на току, та, јак хижі вовки, очіма світили. Один Чіпка стојав, обернувшись спиноју, об недобратиј стіг, — та сумно позирав то на товаришів, то на цілі стіжки, то на шльах, — чи не јіде Грицько.
— Аж — ось Грицько вже справивсьа: пријіхав у друге.
— Отак-то ти нас обвів, дьадьку? обізвавсьа до јого Лушньа.
— Јак?
— На дурницьу, — кажеш, — хліб возиш?
