— На дурницьу? Гм… Дарованому коневі в зуби не дивльаться…
— То ти нас хоч молотити візьми — по карбованцьу од копи, — шуткује Пацьук.
Усі засміјалисьа; Грицько ј собі; один Чіпка мовчав…
— Годі, братцьа, не знать шчо торочити, — обернувсьа він до товариства: — нуте лишень чоловікові поможемо хліб добірати, бо час не стојіть!…
— Нехај же сам і забіра, коли поцінно купив, — каже з докором Лушньа.
— Тимохвіју! грізно гльанувши, гукнув Чіпка. — Або до роботи, або з двору! Ја прохати не стану…
Лушньа зітхнув, а все таки підвівсьа, поліз на стіг; другі, гльадьа на јого, ј собі приньались за діло… Одначе робота в руках не горіла, јак спершу. Оже сьак-так понакладали вози, забендьугували, ушнурували. Повіз Грицько до дому. Лушньа пішов за ним слідом.
— Дьадьку!
— А-гов?…
— Ви вже нам хоч за поміч перекиньте шчо… Не вже ж ми дурно працьували?… аж спина болить.
— Шчо ж ја вам перекину?
— Та хоч карбованців пјать…
— А де ж ті пјать карбованців — на смітнику знајдеш?
— А хліба хіба трохи? Адже кіп більше тридцьатка буде…
Грицько мовчав.
— Ну, хоч три карбованці на нас трьох! Хај уже Чіпка подарував, — јого вольа…
— Добре… Нехај же, ја втретье вернусьа, то ј привезу. Тільки прохатиму вас — помогти молотити.
— Молотити? весело скрикнув Лушньа. — Добре! Шчо там нам јого молотити? Аби господь дав годинку, то ми јого в чотирьох за день зобјемо!