Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/237

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 229 —

— На дурницьу? Гм… Дарованому коневі в зуби не дивльаться…

— То ти нас хоч молотити візьми — по карбованцьу од копи, — шуткује Пацьук.

Усі засміјалисьа; Грицько ј собі; один Чіпка мовчав…

— Годі, братцьа, не знать шчо торочити, — обернувсьа він до товариства: — нуте лишень чоловікові поможемо хліб добірати, бо час не стојіть!…

— Нехај же сам і забіра, коли поцінно купив, — каже з докором Лушньа.

— Тимохвіју! грізно гльанувши, гукнув Чіпка. — Або до роботи, або з двору! Ја прохати не стану…

Лушньа зітхнув, а все таки підвівсьа, поліз на стіг; другі, гльадьа на јого, ј собі приньались за діло… Одначе робота в руках не горіла, јак спершу. Оже сьак-так понакладали вози, забендьугували, ушнурували. Повіз Грицько до дому. Лушньа пішов за ним слідом.

— Дьадьку!

— А-гов?…

— Ви вже нам хоч за поміч перекиньте шчо… Не вже ж ми дурно працьували?… аж спина болить.

— Шчо ж ја вам перекину?

— Та хоч карбованців пјать…

— А де ж ті пјать карбованців — на смітнику знајдеш?

— А хліба хіба трохи? Адже кіп більше тридцьатка буде…

Грицько мовчав.

— Ну, хоч три карбованці на нас трьох! Хај уже Чіпка подарував, — јого вольа…

— Добре… Нехај же, ја втретье вернусьа, то ј привезу. Тільки прохатиму вас — помогти молотити.

— Молотити? весело скрикнув Лушньа. — Добре! Шчо там нам јого молотити? Аби господь дав годинку, то ми јого в чотирьох за день зобјемо!