Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/242

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 234 —

очім дивитись на нејі, јак вона усміхајетьсьа до јого својіми повними рожевими устами, — јак вона гладить јого веселими чорними оксамитними очима… Шчасливиј він!… А тепер! Серед пустки неметенојі, в смітті, в багньуці, вальајетьсьа — обірваниј, обшарпаниј, јак волоцьуга, јак харциза јакиј… А до цього шчо витворьав?! Де діласьа кобила, вівці, корова? Де одежа, шчо мати справила? де діласьа мати?… куди вона пішла? де приклонила сиву голову?!… — Сиротоју стојіть над шльахом хата, з побитими вікнами — не топлена, не обшпарована, чорна, полупана… А вже холоди заходьать; мороз у хату претьсьа… І холодно, ј голодно!… Згага хмельу запекла јому серце…

— О-о-о… ја — каторжниј! прокльатиј!… шчо ја наробив собі?!… Він зо зла упјавсьа руками в своју нечесану куштру. Посипалось волосьсьа; заискрили очі… Він прикусив зубами губи — аж кров виступила…

Осіннье сонце сідало в хмари. Прошчајучись з землеју, заливало хмари ј земльу огньаним світом. Јак кров, червонів захід сонцьа ј загльадав својіми червоними очима кріз побиті шибки в Чіпчину хату… Чіпка качавсьа на соломі по долівці.

На ту пору в хату увіјшли товариші. Јак гльанув Лушньа на Чіпку, так і покотивсьа зо сміху. Пацьук та Матньа стојать у порога, та тільки дивујутьсьа.

— Чіпко! гукнув Лушньа. Чи ти, бува, не збожеволів? Јакого ти бісового батька качајешсьа та рвеш на голові волоссьа?

Не сподіваниј регіт схаменув Чіпку.

— Братіку! мовить, јак дитина… хоч чарочку… хоч капельку, бо пропаду! Пече мене… давить… пити мені… пити!

— На, та пиј, дурньу! гукаје Лушньа, подајучи јому пльашку горілки, в кварту міри.

Аж затіпавсьа Чіпка, ухопивши обіруч пльашку. При-