Тој мовчав, потупивши в земльу очі. Видно було — шчось пригадував.
— Не дурно мені сьу ніч чорна собака сниласьа, похваливсь голова.
— Жінка одгадувала: напасть… Так воно ј је!
— А мені руда свиньа, увернув писарь.
Порадившись, мершчіј послали за Мотреју десьатника. Мотрьа пријшла.
— Чи не росказував тобі чоловік чого про Дін? — стріли јіјі волосні.
— Ні, не росказував, одказала Мотрьа, здивувавшись такому питаньньу. А шчо там? Хіба јака чутка пријшла?… запитала вона зльаканим голосом.
Так і так, кажуть; таке ј таке диво…
Јак почула таке Мотрьа, то ј лицьа на јіј не стало: поблідла, јак крејда; затрьаслась, јак лист на осичині; хотіла шчось сказати, та не вимовила ј слова, тільки раз-поз-раз тьажко зітхала, і јакось чудно дивилась мутними очима…
— Чого ти здихајеш? гримнув на нејі голова. У чоловіка навчиласьа?… Тој теж, јак пријшов, то такого Лазарьа скорчив… Прокльаті! Через вас на Сибір шче підеш…
Мотрьа нічого не одказала, тільки жалібно дивиласьа. Коли б хто загльанув тоді в јіјі душу: — шчо там робилосьа! Јак би зазернув у серце: — шчо в јому поверталосьа!
— Іди собі! гукнув голова, бачучи, шчо в нејі ј річ відтьало.
Мотрьа повернуласьа, вијшла. Јшла по вулиці, — не бачила світа перед собоју; пријшла до дому, — јак пјана, мов чмелена…
— Шчо там, дочко? стріла јіјі мати. Чого тебе кликали?
Пожовкло в матері у вічьчьу, заколихавсьа світ, пішло все ходором… Не памјатала вона, јак опустилась
