тепер же — все чисто пропив, матір прогнав … з чого ж јого, јак не красти?
Така поголоска діјшла ј до волости… А шчо ж? може ј правда! міркујуть між собоју волосні, — та зараз кинулись до Чіпки.
Пријшли на дворишче, обіјшли навкруги город, загльанули в хлівець, у загороду — чи не приховано чого: голова навіт покорписав палицеју гніј, шчо зоставсьа післьа коньаки ј корови… ніде нічого! Повернули до хати. Хата була засунена. Поторгав голова двері, — ніхто не озивајетьсьа. Тоді підішов під вікно, гльанув у розбиту шибку: спить Чіпка на полу, аж хроне…
— Геј! ти! гукнув гокова. Відчини! Чув? Чіпко! чи јак тебе? Відчини!
Чіпка почув крізь сон чужиј голос, поворухнувсьа на другиј бік, замурчав, та ј знову заснув.
Один з соцьких зајшов за хату, підіјшов до діравого причільного вікна, сунув Чіпку під бік палицеју. Чіпка кинувсьа.
— Киј там чорт штовхајетьсьа? питаје з просоньньа.
— Відчиньај, злодьуго! гукаје розсердившись, голова. Відчиньај, а то двері виламају… гірше буде!
— А ти шчо за птицьа? питаје Чіпка, протирајучи очі. Ја тебе виламају!!
— Бијте двері!… кричить голова. Вјажіть јого, злодьугу!
Уразила така мова Чіпку.
— А ну, биј-биј… чи зуби будуть цілі?
— А чому ж ти не відчиньајеш?… Гајдамака!… Ти сьу ніч крав у пана? Ти сторожа прибив, душогубе?…
— У јакого пана? јакого сторожа? — позіхајучи та потьагајучись, питаје, мов і не він, Чіпка.
— Не знајеш у јакого пана? Ти не знајеш, јакиј у нас пан?… Злодьуго! Відчиньај!… Ми тебе трусити пријшли.
