Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/252

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 244 —

Голова не міг би очима јого ззів; та гльане — Чіпка јак огонь…

— Накидајте на јого арканом! кричить голова, штовхајучи соцьких… Вјажіть јого, бугаја дикого!…

— Ось ну-ну! грізно гльанувши, та зложивши кулаки, каже Чіпка. Ось попробуј… От, тобі — хрест; — голова на вјазах не всидить! За шчо ти мене вјажеш, га? Хто бачив, шчо ја крав, або вбив кого?… Коли в волость треба, — скажи… Ја сам піду… Ти думајеш — страшна мені твоја волость? Куди ж пак!! Ходім… зараз ходім!

Та вхопивши шапку, скинув на плечі драну свитину, шчо на полу була розіслана замість постелі, — перший вијшов з хати… За ним слідом голова ј соцькі.

У волості Чіпка застав уже товариство: по них ходив писарь з другими соцькими. Зібравши всіх до купи: голова поміркував з писарем, та ј позаперали јіх у чорну — поки пријіде становиј.




Мотрьа того лихого дньа прокинулась, шче тільки стало на світ благословитись. Шче все село спало, а вона прокинулась. — О-ох! шчось мені не спитьсьа… так погано спала, так погано! Та сни такі не добрі верзлисьа, — хвалитьсьа бабі. — На серце наче хто камінь навернув…

— Та то воно від думок! утіша јіјі баба.

Мотрьа помолиласьа богу, умиласьа ј сіла за гребінь — сумна, зажурена.

Через годину, а може через дві, — сонце вже підньалосьа, — увіјшла в хату сусіда — Хіврьа Дмитренчиха. Поздоровкалась.

— Чували новину?

— Јаку?