Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/254

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 246 —

Мотрьа мајнула аж у волость. Чіпки вже не застала: посадили в чорну. Јак сова, згорбившись-скарльучившись, ходить вона крутом чорнојі; погльадаје на невеличкі, залізом перевиті, віконцьа, — та плаче-плаче… „Хоч би мені јого побачити! Хоч би мені одно слово від јого почути! Хај би ја знала: чи правда тому, шчо льуде кажуть?…“ Стала вона прохати соцького, шчо б пустив до сина. Соцькиј не пустив…

— Голова приказував — нікого не підпускати, не то шчо… аж поки не пријіде становиј…

— Ја на одну хвилину, міј голубе! молить Мотрьа.

— Не можна, матусьу: ј кльуч узьав з собоју…

Походила Мотрьа шче коло чорнојі; поплакала шче трохи; та ј пішла до-дому, сумніша ніж сьуди пријшла. Давили јіјі жалісні сльози; жаліла вона ј на голову, ј на пана, жаліла ј на соцького; — жаліла на увесь мир — на панів, шчо давльать мужиків, на мужиків, шчо прутьста в пани… Материне серце заклекотало прокльонами на ввесь світ! Жаль у материнім серці не маје спину, не знаје угаву…




А Чіпці з товариством — бајдуже! У чорніј завели жарти.

— От, не знали де виспатись! І тихо, ј безпешно… Спи собі, — соцькиј стереже, шчо б бува хто не вкрав…

— Јак би сьуди горілки з піввідра, — одказује Матньа, — то хоч би ј до віку сидіти… Попивав-би по троху, зајідав варениками, та спав…

— Де б же ти взьав? питаје Пацьук.

— Голова б приніс… він з льудеј надрав, а нам — оддав!

— Сподівајсьа, поки опухнеш з голоду, з холоду, — увернув Лушньа…