лоли свинеј, і несамовитиј крик јіх розносивсьа по всему селу; там клопоталисьа јіхати в місто на красні торги, продати, хліба накупити нужного про свьато — ј ладану під кутьу, ј риби — на богатиј вечір, і солі — про всьак день, а тут жінки заходилисьа коло мазаньньа, ј зрушили завсідніј спокіј житьтьа.
Одному Чіпці з товариством немаје клопоту. Сьак-так позатикав побиті шибки то ганчірками, то онучами; укине у піч гнилојі соломи, — тліје вона там собі та курить, буцім таки ј гріје… Бајдуже јім про тепло; дарма — про јіжу! Јіх гріје жидівська горілка, а јісти — жујуть хліб сухиј з сільльу — те ж від жида. А коли хто з товариства зніме з сідала в сусіда курку чи півньа, — розчиньать, спечуть, настромивши на спичку, ззідьать, — та ј ситі! Хоч і бачив Чіпка таке безпутство; часом робилосьа јому противне таке житьтьа ј таке товариство, — та зальлье очі — мовчить… Иноді јому хотілосьа ј горьачојі страви попојісти. Тоді він полізе в розвалениј погріб, назбіраје шче торішньојі ріпи, шчо де-где по кутках завальаласьа, начистить, зварить јушки, — та тільки всього!
Льуде дивилисьа на таке житьтьа, та хитали головами.
— Ні, вже: не буде добра з такого! горбатого могила виправить… Шче хоч би не товариство, то може б… Та стіјте, діждемо набору: хоч отих курокрадів заправторимо, коли јого не можна…
Ось настали ј свьатки. Радіјуть льуде, шчо діждали; гостьујуть, гульајуть то дома, то в шинку. А Чіпка з товариством і не вилазьать з јого; льудеј закликајуть, частујуть… Чоловіки, — нігде правду діти — таки ласенькі на дурницьу випити, — то ј раді такому случају, — пјуть та вихвальајуть добрих молодців… Дехто ј з молодиць, цікавих подивитись на зборишче та игришче, та шче де співи та таньці, — завернув туди… А жид, јак знав, десь і музику видрав… Музика ріже
