— Не дури лишень, бо шчо б сам не здурів....
— А шчо — битимеш, може? Битимеш? Ну, биј!
— Хај тебе лиха година побје без мене! Одчепись, сатано!
— Ні, биј!… Сьакиј-такиј сину, биј!…
Та ј підставльаје лице. Супротивник одсувајетьсьа назад, наставивши обидві руки, шчо б бува з пјаних очеј не креснув зачепа… Льуде збігајутьсьа з усіх боків; остпульать, дивльатьсьа, — шчо далі буде.
— Биј, кажу......! кричить першиј, — та хвіть другого по пиці… Тој — здачі. Счепилась біјка!… Крик… гвалт… Насилу розборонили льуде, та ј ведуть знову в шинок „мирову пити“, шчо б справді не діјшло бува до того. . Хто винуватиј, хто правиј? гаразд не знав ніхто… У кожного була думка, шчо добре б і рошчот одібрати; був і острах того… „А јак не дасть, та шче… не доведи, боже, шчо б гірше не вијшло!“
Одначе горілка взьала своје. Де далі, то все більше ј дужче виступила правда першого; а острах другого нехајали, јак легкодухого чоловіка… Зашуміло село, јак на-пригру бджоли: сміливиј і несміливиј збиралисьа в купи; гомоніли; радились; змагались… і ходили до жида в шинок могоричу пити…
Минула водохрестьа. Час би за роботу братись.. Та чи до роботи, коли день-у-день зберутьсьа або в шинку, або ј так де, та одно тільки ј чути: рошчот… Піјмали раз одного з Побиванки. Роспитујуть: чи дав двори? чи подарував хати?… — Дав, подарував!…
— Бач!… в один голос: значить наш дурить! — Коли ж так, — не діжде!…
На завтре, шче тільки стало сірити, зібралисьа коло волості та взьали старшину з собоју ј пішли до пана в Красногорку.
