Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/274

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 266 —

Обньало јого зло не льудське. Серце в јого вило; душа палала… „Прокльаті! каторжні! ні суда на вас, ні правди немаје!…“ кричав він, качајучись по полу. Тіло боліло, јак попечене. Він стискував зуби. „А вони?… вони?! Слова доброго… смітнини послідньојі не стојать! Прокльаті душі!… на вас трохи такојі муки, трохи каторги… Катувати вас, пекти, тупим ножем різати!“

Від больу він кусав собі нігті, пучки…

— „А ти, дурньу, водивсь з ними!… повірив, шчо ј вони льуде?… Волоцьуги, пјаниці, а не льуде! Вони тільки обпивали тебе, та підбивали на все лихе… У них доброго на ніготь не було… Серце јіх, јак иродове, тільки ј знало одно лихо… шчо б другого підвести, а самому на-утікача; шчо б чужими руками жар загрібати; сльозами, та кровју других себе тішити… А потім стануть на ввесь світ славити… вијдуть серед льудеј, по-серед білого дньа, скалитимуть зуби, будуть сміјатисьа… Собаки!… Сучка вас, а не мати породила… замість серцьа, зміју положила і трутоју налила… Де тільки тхне ваш дух, — там лихо та горе, кров та сльози… А ти јім повірив?!… Ти…?“ Він заскреготав на всьу хату зубами.

А це — јак скоче, та так без шапки прьамо в шинок. Полиласьа горілка, јак вода. Він дудлив јіјі на-хильці; випив з півкварти — ј не чув шчо б хоч запекла, або вдарила в голову… Јак бризка, кинута на жарину, за скварчить і зникне, — так ті ковтки горілки зразу вигарьали, вилітали пароју…

Він кинув на стіл порожньу посудину, — побіг до дому; поліз на піч. Голова заходила ходором; у виски гамселило, јак обухом; свистіло та пишчало в јого в ушіх… Він забувсьа, не мов заснув…