— Јакиј-бо ти, Груцьку јіј богу! А јак-би тебе взьати в невольу?…
— Ну, то шчо? — витрішчивсьа на нејі Грицько, ображениј — чого вона заступајетьсьа за таких злодіјів, шчо в јого свердли покрали. — То крав би? га?… Хај уже б мені руки тоді повикручували!
— Одже, не вірь сам собі, Грицьку! Јак шчо-денна лајка та докори: злодьуга та пјаньуга, — то всьакого з пантелику зібје… По неволі чоловік стане пити… А јак ні за шчо, — то ј украде… Звісно, — невольа! — журливо закінчила Христьа.
— Јака јім невольа? јака невольа?… Он, пити, бунтовати… то јім невольа?!… За те ж јіх і попарили сьогодні… От, попарили!… А Чіпка, чула? јак приньалисьа за них москалі, — біжить до мене, блідиј такиј, труситьсьа… „ Братіку, Грицьку! Ходімо — оборонимо… Ходімо — не дајмо!…“ Цур тобі та пек! думају, — та від јого… Ускочив в Остапіјчин огород, захиливсьа за тином, та ј дивльусьа… А він ганьа по вигону та скликаје на оборону. Јак же піјмали јого, јак задали… буде памјатати до віку!… Пішов, — мов чмелениј…
Христьа тільки зітхнула — ј нічого не сказала.
Грицько викурив льульку коло печі ј узьавсьа за шапку.
— Куди ти? вже обід готовиј, — каже Христьа.
— Та ја тільки ходобу понапувају, — одмовив він, та ј вијшов з хати.
— Не барисьа ж! гукнула на вздогін Христьа, ј кинулась готувати посуду.
