Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/287

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 279 —

хотьа, з переривами: јазик казав одно, а думка вперед бігла — за другим.

— Ну?… шчо ж тобі снилосьа?…

— Ја плакав… Ја моливсьа богові… не помага!

— Та шчо ж там таке? кажи! — пристаје Лушньа.

— Ја довго думав… тьаг Чіпка слово за словом.

— Шчо ж ти думав?

— Ти бачив сьогодні льудську неправду? — јакось, мов натужившись, викрикнув Чіпка. — Бачив?…

— Хоч не бачив, то чув, — росказували, — одмовльаје Лушньа.

Та Чіпка вже не слухав тијі одмови: слова јого полилисьа, јак бистра вода, прорвавши гребльу…

— Ој!… дорогоју ціноју заплатьать вони за нејі! За ті сльози, за ту кров, шчо сьогодні безневинно пролито… будуть вони до віку мучитисьа, до суду мордуватисьа!…

— Кому ж вони заплатьать? перебиваје Лушньа.

— Мені!… мені заплатьать! гукаје Чіпка, підводьачись на руки. — Ја јім покажу, шчо мене страшно зајмати!… Поки вони мене не зајмали, ја був до них, јак усі льуде… А зробили таке зі мноју… стережітьсьа ж тепер!… начувајтесьа!…

— Шчо ж ти зробиш? Јіх скільки, а ти — один.

— Ја — один? Хіба мало таких, јак ја, јак ти, та Петро, та Јаким, без хати-оселі, без притулку-пристановишча?… Хіба трохи тиньајетьсьа по світу, де б своју голову прихилити, де б себе приткнути?!… Шчо ж ми?.. Хіба ми не льуде, шчо б нам погибати по під тиньньу голодноју смертьу? Хіба б і ми не лежали не перинах так саме, јак вони, коли б у нас такі достатки?… І ми б були такими, або шче ј крашчими!… Та лихо наше, шчо вони все прибрали до својіх рук, запрьагли нас у плуг: „ори, мов, дурниј хлопе! роби на мене! А ја лежатиму та јістиму те, шчо ти наробиш!…“ А коли оце тој орач, шчо день у день не ви-