дуть, від кого ј від чого вони терпльать: вони б прьамо сказали панові: ні, то буде неправда, коли так зробимо!… Так же — ні! Пан — свіј брат… Пан, бач, і примаже ј замаже, бо в пана је, бо він наздирав з льудеј… А льудім де взьати?… Та ј то шче не все, Тимохвіју! І пан і старші — одна біда… Он, попи наші! Вони перед богом за нас, вони бачать кривду… та ј ті ні слова!… А кому ж, јак не јім першим замовити јого?… Жид — і тој… і тој на нас!… обдурьује нас, обпојује, вимотује з нас останнье збіжьжьа, јаке шче зосталосьа за душеју… Сам підведе, — сам і видасть!… Усі на нас, Тимохвіју, — всі!… І свіј брат-багатирь на нас… І пјаниці ми, ј злодіјі, ј волоцьуги… Јак шче ми живемо на світі, Тимохвіју?… Јак нас не подушать усі оті праведники… Здајетьсьа, само небо, јак би впало на наші плечі, — не було б таке тьажке, јак та неправда, та наруга, котру ми терпимо від кожного!… Не будьмо ж дурні, коли так!… Оце нас четверо. Годі, кажу, пити-гульати! Шчо з того, шчо ми поживилисьа в пана, та в голови з писарем? Жид і забрав усе те собі; а нам шче понабивали… Ні! Станьмо крашче такими льудьми, јак усі, — пријмемось за роботу, в день будемо працьувати… а ніч-матінка — ј научить і скаже, де наше лежить… Добре?
— Добре, Чіпко! З завтрього ја сам стају на роботу — годі волочитись! скажу Петрові ј Јакимові. Будемо гроші заробльати…
— А ја мирьусь з матірју, перевожу до себе… Скажуть льуде: оханувсьа! то ј добре… Будуть і гроші… А шчо то, брате, за сила гроші? Сказано: золото мур ламаје! Чого тільки не зробиш за гроші… Ти думајеш, мене б били, коли б ја був багатиј?… Чи отньали б були земльу в мене, јак би ја мав гроші?… Підсипав би јаризці пјатьдесьат карбованців, јак отој волоцьуга… „Не зајмај мојејі землі!… Не одбирај јіјі в мене!…“ І не заньав би… бог-зна шчо з мене тоді б вијшло… Був би ја, може, досі жонатиј; жив би хороше, тихо, з льудьми
