Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/291

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 283 —


XXII.
Наука не јде до бука.


Мотрьа та хозьајка јіјі, — довгопьата баба — шче з вечора, перед тим безталанним днем, усе чогось кволіли та жалілисьа на прокльатушчиј мороз, шчо јак у забіј забив — день у день… Вони сиділи на печі — ј то померзли. Бабина онука, дівчина, знај снувала з хати в сіни, а з сінеј в хату, та напускала холоду. Видко було, шчо јіјі обхопила јакась нетерпльача.

— Чого ти, дочко, рипајессьа дверима? — спитала јіјі баба.

Замість одмови, дівчина, може ј не дослухавшись, зашчебетала:

— Уже наші дівчата вулицьу збірајуть!… Такі дурні… јакиј холод, а вони співајуть, аж улицьа розльагајетьсьа… Јак у них і роти не позамерзајуть?

— Та то вони, видно, на досвітки јдуть, — обізваласьа Мотрьа з печі.

— Ні, таки на вулицьу. Сьогодні ј мені Пріська казала, шпчо б і ја вијшла…

— Усе тепер пішло не польудьскіј! — зітхнувши, одказала Мотрьа. Јака тепер, серед зіми, вулицьа? То по літові, та по теплові…

— Та ј ја тітко, казала Прісьці… Сміјетьсьа, дурна, — та одно плешче: виходь, та ј виходь!… Сьогодні до јіх Бајрацькі хлопці пријдуть, і ковалів Василь пријде… А тој Василь Коваленко, каже, такиј гарниј, шчо по всьому світу пошукати… јак картина…

— То це, мабуть, вони јдуть на-зустріч ? — каже баба. — Сказано: молоді… јім шчо? Аби погульати та поспівати.